Анонімам

Я читаю твої слова — без ілюзій.

Без «можливо», без мрій наперед.

Це не початок і не пауза в блюзі,

Це — просто розмова. І все.

Не більше. Не «далі». Не «разом».

Без ролей і без гучних назв.

Я не з тих, хто будує одразу

Майбутнє з чужих фраз.

Я вже витратила досить часу —

Думок, уваги, живих відповідей.

При тому, що ти — без обличчя,

Без імені, без справжніх речей.

Моя сміливість — не в швидких зізнаннях

І не в тому, щоб комусь догодить.

А в умінні поставити межу

І спокійно її боронить.

Тож якщо це слова — хай будуть словами.

Без тиску. Без «ти мусиш». Без гри.

Все інше народжується саме.

Або не народжується. І — прости.