Ант і орел

Коли кремезний ант поставив зруба,

Щоб мати добру хату для дітей,

Старий орел з–під хмар спустивсь

на дуба

Натомлений носій лихих вістей.

Орел

Даремно ставиш хату в цьому полі —

Я небезпеку вгадую здаля.

Ант

Що тямиш ти у хліборобській долі?

Поглянь, яка земля… Яка земля!

Орел

Ти, чоловіче, не шануєш роду —

Твоїх дітей понищать до ноги:

Із заходу, із півдня та зі сходу

Тебе вже обступають вороги…

Та не злякався ант — рідню покликав.

На берегах Славутича-ріки

З ворожих ран лилася кров велика,

Грудьми на ниву впали земляки.

В степи відкинув ант ворожу лаву.

І хоч не всі вернулися сини —

Радів, що жито виросло на славу,

Що множаться гривасті скакуни.

Але в передчутті нової січі

Спустивсь орел до знаних берегів.

Орел

Покинь цю землю, добрий чоловіче —

Ти сієш заздрість в душах ворогів.

Де не літав, але землі такої

Не зустрічав…

Багатства немалі!

Та ні тобі, ні правнукам спокою

Повік не знати на оцій землі.

З племен бідніших створяться

держави —

Кордон позначать не твоїм кілком;

В науках мудреці досягнуть слави,

А ти лишишся вічним мужиком.

Якщо повік не буде щастя в хатах,

А кров синів — лиш добриво лугам,

Яка користь тобі від нив багатих?

Іди в ліси — віддай їх ворогам.

…Минуть гіркі століття. Стане ясно.

Що правду мовив незрадливий птах:

І діти, прозріваючи завчасно,

Кістками ляжуть в антових житах.

Та хоч страждань ще прийде повна

міра

Навколішки не стане волелюб.

І не помре у душах горда віра,

Що ант не марно тут поставив зруб.

15.11.1979