Антигрудень

Грудень - довгий тунель: задихаюсь, мовчу,

відчуваю: колись я таки пропаду в цім тунелі;

упереміш з болотом сніги, і дорога в ребристому льоді

о, не доведи, щоб я в грудні упав, у цій чорній погоді.

Я втомивсь — горлом ніч гоготить, і таке відчуття,

що попереду — чорно: все світле збулось і забулось,

і ходив би лишень в зоопарк, годував би котят

в пастках київських вулиць.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Я збиваю сей ритм, я кажу: ось розводять рої,

ось вулики в траві, як мамаї,

й сотає вічний мед дбайлива гречка,

й зачаєно — по всій святій землі —

свої крохмальні і тугі яєчка

висиджують, мов кури, картоплі.