Антракт

Хмари клубились над парком похмурі, багрянотонні,

Ще трохи і злива, і буде двигтіти гроза, —

Сказала у голос ти

І голос обнятий був хрипкістю слів і мені

Здалося, що решта застрягли та зникли у горлі

І ти їх поспішно позбулася, а тоді

Пролунав

Перший

Дзвінок,

І торкнувшись рукою

Сказала мені: Ходімо. І ми пішли.

Пішли, та здається, що й далі отам стояли.

Легке помутніння, мовчання, незручний антракт,

У першому акті актори декламували репліки автора,

Їхні-його слова

Застрягли у горлі нам, в серці, текли щоками –

Хай очі були не зворушені грою, та я

Бачив як ти дивилася — погляд збоку, —

О ні, не на акторів, на мене, на власне життя,

Бо я, як здалося, був вибіг блідий на сцену,

Дивився навпроти і прірва між нами росла.

Затемнення.

Тоді загорілося світло. Антракт. Ми мовчки, неспішно вийшли.

А далі... далі ти скажеш ті хриплі слова про грозу...

Можливо тоді і відчули, що ми невільники, -

Між п’єсою автора й Автором грому й дощу.

24.03.2024