Арістодімос  Ліхнос

Творення міту про коханця Діоніса і Персефони

Я  зійшов  у  цю  долину  разом  із  світанком,

Але  тепер  мені  перегородили  дорогу  яблука,

І  ноги  мої  ранить  трава,  що  обернулася  в  скелі,

В  долині,  батько  якої  сонце.

Я  тебе  не  гукав,  хоч  я  і  знаю,

Що  ти  стоїш  зразу  за  сонцем

І  що  тебе  можна  навіть  рукою  дістати.

Але  шлях  до  тебе  перегородили  мені  яблука,

Вислані  Персефоною.

Вона  жінка,  і  вона  невблаганна.

І  я  чую,  як  ти  віддаляєшся

По  той  бік  яблук.

Плач Діоніса 

Я  бачу  тебе  на  березі,

Але  я  не  вийду  тобі

Назустріч.

Ти  вже  охоплений  проминанням,

Яке  тебе  відносить

Разом  з  гіллям,

Що  несе  водою.

Як  важко  стояти  на  березі

Вічним.

Різні Вдачі

Коли  я  слухаю  тебе,

Я  здаюсь  собі  глибинною  рибою,

Що  приречена  жити  на  поверхні.

Мій  друже,

Юність,  з  якою  ти  носишся,

Як  перекупка  з  ганчір’ям,

Це  більш,  ніж  сумнівна  річ,

І  виїжджати  на  ній  обома  ногами.  —

Якби  я  не  вважав  це

Аж  таким  несмаком,

Я  сказав  би,  що  це  небезпечно.

Лист

Чому  ти  не  прийшов,

Адже  я  чекав  тебе  до  перших  півнів,

Маючи  за  співбесідника  воду

І  прибережні  кущі,

Що  імітували  твої  кроки  і  подих,

Кожного  разу,  як  я  збирався  відходити.

Якщо  ти  зволікаєш  побачення,

То  май  відвагу  сповістити  мене  своєчасно.

В  мій  вік  задовольнятись  водою  й  місяцем,

Чекаючи  на  тебе  до  перших  півнів  —

Мій  друже,  навіть  заради  тебе

Це  вже  занадто  багато.

Помста

Я  зовсім  не  захоплений  твоєю  обережністю,

Якщо  ти  хочеш,  я  тебе  можу  зовсім  не  бачити.

Але  якщо  ти  думаєш,

Що  твоєму  фалосові

Варто  поставити  пам’ятник,

То  повідомляю  тебе  :

Я  не  той  будівничий.

Я  ліпше  волію  самотній  вечір,

Ніж  уславлений  камінь,

На  який  підіймають  ноги

Усі  міські  собаки.