Арлекін

Так далеко гра від життя, ой далеко,

що не ствердить небо землею, а землю небом.

Порожнеча, що всіх єднала, зсукалась у нитку,

від мандрівки — ні зиску, ні збитку:

шва розшилася — ледве тримаються руки,

голова підмізинна нездала на штуки,

похилилась, бо їй не збагнуть

ні вертепних ходів, ні спонуки,

ані гри одноосібної суть.

В довгу скриню зануряться очі,

сміх потрісканий вткнеться в сукно,

сон той самий все сниться пророчо:

міль, а з скроні тече порохно.

***