Арпад

У замку обвалені стелі

Та брухту тисячі тонн.

Хто килими тут розстелить

Між мармурових колон?

У мертвому замку сьогодні

Ніхто не засвітить вогні.

Лиже Дунай голодний

Ноги йому кам’яні.

На вході, роззявивши пащу,

Чатує карбований лев —

Чекає давно пропалих

Дунайських своїх королев.

В саду королівськім пустому

Ясний шелестить листопад.

У даль повернув невідому

Коня степового Арпад.

Куди поведеш свої орди,

В який небувалий похід?

Я знаю, що витязь гордий

З Дунаю не піде на схід!

1945, Будапешт