Аршин

Іде Мошко через ліс,

Аж вовк вибігає;

Мошко скочив на пеньок,

Аршин підіймає.

І аршином навісний

До вовка цілиться —

Аж тут — трах! — із-за корчів

Бахнула рушниця.

Бідний Мошко як стояв,

Так і затрусився

Та із пеньку сторчака

В рів і покотився.

От ті вовка потягли,

Покинули жида…

Але якось у рові

Одійшла огида.

І зводиться стихача,

Аршин підіймає,

Оглядає здалеки

Та й сам промовляє:

«Вісім,— каже,— літ ходив

Я з тобою шити,

А все-таки я не знав,

Що ти був набитий».