Автопортрет тих років

Уздовж ріки і по бетонному мості

блукають очі безневинні,

він вище хоче погляд той знайти,

щоб в нього вірив...ех ви ж, свині...

Ніхто на мене не зважає,

всі думають, що вищі всі, ніж я,

але і милосердя вже нема,

бо в кожного душа пуста.

Мені не треба їжі

і не чіпайте моїх бліх,

я хочу бачить погляд свіжий,

але не бачу його серед них.

Хтось кине жалісливо кістку,

але так зверхньо й далебі,

що краще б з'їв я тріску,

а кістку заберіть собі.

Мільйонні пари черевиків

крокують-топчуть мій асфальт,

та не мене вам, а мені вас жаль,

що крім взуття, ви всі безликі.

Така є філософія сміття

та є сміттям лиш той, хто впаде духом,

тож в кожного своє тертя,

об черевики, що знайшов ти нюхом.