Автори

Сказане якось тобі не вернуть

Бо лінію часу тобі не погнуть.

Слова, що впустив уже не піднять

Та можна туди слова інші додать.

Не сказане, часто бояться сказати

Та з таким не коштує грати.

З людьми говорити, потрібно завжди

Про роботу, любов і свої жажди.

Говоріть те, що не хочеться держати.

Щоб потім до рук не прикладати вати.

Проблеми, страждання, головні болі,

Те, що турбує й не дає волі.

У кожного є ті, кого держиш в собі,

Вони причиняють біль особі.

Цих людей я називаю - автори.

Вони склалися з слів, які не сказали.

Слів, що боляче згадувать

Слів, що не вийде виправдувать.

Слів, які не сказали вам інші

Слів, які для вас найгірші.

Ці автори мовчать із дня в день

Переносячи слів кілька сотень.

Не даючи вам волі сказати

Щоб вони не почали зникати.

Бо з розмовами вони пустіють

Втрачають те, чим володіють.

Зникають в розумі людини

Стаючи фоном для рутини.

Та не кожен може розказати

Про проблеми, болі і витрати.

Про слова, що завжди турбують

Про слова, що волю стягують.

Бо слова ці зазвичай не прості

Ті, що не кожному зрозумілі.

Ті, що можуть визвати негатив

У тих людей, кому ти їх звістив.

І тоді слова болючі не пройдуть

Лише сили ваші вони украдуть.

Сили, що витратили щоб розказати

Щоб слова автора нарешті віддати.

Але слова, що сказали вернуться

Якщо від людини вони відіб'ються.

І принесуть іще більше болі

Чим коли приносили поволі.

Це заставило в собі замкнутись

Не виговорюючи слова кудись.

Забути про автора, який тільки росте

Забути про біль, яка нікуди не піде.

Щоб не говорити... не бачитись з ними

Не робить помилок... не бути сумними.

Не казать ті слова, що були з тобою

Лиш говорила зима, з твоєю красою.

Холодна, морозна, сніжна зима

Слухала всі слова твого автора.

Слухала їх в обіймах холодних

Собирала в руках своїх морозних.

Автори виговорились... тепер вони пусті

І не причинять болі більше тобі.