Авторське побажання

Часом уявлю оце писання

В томику —

І виплачусь над ним…

Враз тюремне самокопирсання

Стане осоружним і нудним.

Сам пораджу: не купуй, читачу,

Ці пропахлі потом сторінки,

До яких належать у придачу

Не квіткові —

Дротяні вінки.

Бачиш, друже: в нас на квіти бідно

(В зоні є п’ятірка мальв–сиріт) —

Отже, римування відповідно

Пристосоване до слова “дріт”.

Ох, те слово! У звучанні вірша

Воно ріже вухо знов і знов —

Бо у серце западає гірше,

Ніж “троянда” чи, скажім, “любов”.

Хай цвітуть троянди. Хай у небо

Всюди линуть радісні пісні.

Та, даруйте, нагадати треба:

Десь натягують самі для себе

Люди загорожі дротяні.

Думкою до них вертайся знову,

Доки ще лишився на землі

Хоч один, хто за правдиве слово

Корчиться у дротяному злі.

Лиш коли останній політв’язень

Вернеться з тюремної імли —

В кочегарці найдешевших лазень

Ці рядки безжалісно спали.

То не жертва й не духовне мито,

Що з поета вимагає Зло —

Просто хай вони поможуть змити

Все, що таврувало і пекло.

Ну, а я, здолавши перевали

На шляху до вічних володінь,

Цим рядкам, що в серці визрівали,

Мовлю: ви мене порятували

Від душевних зривів і падінь.

02.11.1980