Авторський вірш

Микито, знаєш…

Неважливо, якою дорогою до Бога ми йдемо.

Мене хрестили під склепіннями Ватикан,

Хтось читає Біблію,

Хтось відкриває Вульгату,

Хтось шепоче молитви своїми словами.

Але коли настає тиша…

Ми всі говоримо одне й те саме:

Отче наш…

Один Бог чує наші голоси.

Один Бог знає наші серця.

І для Нього немає різниці —

як ми хрестимось,

якою мовою молимось,

якими словами просимо про любов.

Бо Бог дивиться не на обряд —

Він дивиться на істину між людьми.

Якщо в нашому почутті є світло,

Якщо в ньому немає брехні, страху і гри,

Якщо ми бережемо одне одного,

А не ранимо —

Значить, у цьому є Його воля.

І тоді неважливо,

де ми молимось,

який у нас молитовник,

які традиції за плечима.

Бо якщо Бог бачить сенс у нашій любові —

Він обов’язково

залишить нас разом.

І тоді наша любов —

це теж молитва.