Байдужість

БАЙДУЖІСТЬ

(крик душі)

Троє б'ють ногами одного лежачого,

На тротуарі дубасять, у місці людному!

На лицях бандитів стільки звірячого,

Що надії нема в побоїщі брудному!

Б'ють витончено, ціляться в голову,

Ногами махають, наче косять траву!

Б'ють, не бояться тюремного холоду,

Неначе розважаються на рандеву!

На страждальці вже обличчя нема,

Криваве місиво замість нього!

В очах його бачиться чорна пітьма,

А на обличчях катів – нічого святого!

Десятки людей оминають розправу,

Поспішають, голови зігнувши низько!

Хтось про себе проклинає державу,

Але всі бояться підходити близько!

Все, нещасний на бруківці вмирає,

Вбивці в натовпі неспішно зникають!

Десь за рогом жалібний голос лунає,

А люди йдуть, через забитого переступають!

Українці, як же таке могло стати,

Чому байдужість народ наш вбиває?

Коли з колін ми вже зможемо встати,

Чому голосно зло свою пісню співає?

Коли перестанемо вже ми боятись,

Поведінки покидьків чи дзижчання хруща?

Ні, не зможемо ми до світла піднятись,

Якщо в темряві будемо лякатись куща!

Що-що ви кажете, нас залякали?

Нас морили в камерах і в концтаборах?

Нас віками в наших хатах вбивали,

Покидьки, яких ми возносимо на виборах!

Але, як же серед нас таке може бути,

Що сотні, тисячі – бояться трьох?

Розуму людському - це ніяк не збагнути,

Чому в чистім полі панує чортополох?

Співвітчизники, я голосно вас закликаю,

Обіймімось за плечі і станьмо в коло!

Я бачу, як люди свої кулаки стискають,

Щоб ті троє боялись і вся нечисть – навколо!

Але нехай та сволота від страху тремтить,

Нехай ніколи не сміє нас зачіпати!

Нехай знає, що правда наша до Бога летить,

І її разом з нами ніяким злом не залякати!

А байдужість свою, я вірю, ми подолаємо,

Ми викорчуємо її, як трухлявий пеньок!

Повірте собі, самі себе ми поламаємо,

І на дереві страху не залишим бруньок!