Бакенщик

Що ж мені свідчать твої зморшки?

День надійшов і відійшов.

Дощ розгулявся — чорні стьожки

гадючаться з-під підошов.

Несеш вогонь на щедру річку,

виймаєш весла з-під пахви

і воду міриш опівнічну:

назустріч спогадам пливи…

Ой, скільки ж там свинцевих зблисків,

а криці рясно, а вогню…

Тож смерть іздалека-ізблизька

кропила вперту течію.

І каламутились джерела,

і гіркло на вустах пиття…

Збігла вода, по щезлих селах

знов твердо крочило життя.

І переможцем-оборонцем

ішов і ти — стопа в стопу,

і запікались зморшки сонцем,

як вся твоя життєва путь.

І річка гнула хвилю круто,

і шепотіла у пісок,

що нам вода не дасть забути

про скаламучений ковток.

***