Балада про самогубство

Оті кити, запеклі самогубці,

На берег кинулись з яких причин?..

Старий моряк у корабельній рубці

Кректав, оцей готуючи почин:

Схопити тросами й назад у воду

Хоч одного вернути — хай живе…

І зачепили вченим на догоду —

Вже на глибоке витягли сливе.

Та кит, ледь–ледь буксир не потопивши,

Зірвався й повернувся до братів.

Старий моряк, не ївши і не пивши,

Сам із китами згинути хотів.

Рушав до міста. Повертався знову

Із болями у глибині грудей.

Йому здалось: він розуміє мову,

Якою кит звертався до людей.

Кит говорив:

— Збагніть, я той, чий шлунок

Біблійного пророка вам зберіг.

Беріть мої кістки собі в дарунок —

Я сам їх кидаю на ваш поріг.

Запам’ятайте цю трагічну дату

І не глуміться із моїх старань.

Я помираю, щоб сигнал подати:

Ви, люди, вийшли на останню грань.

Онуки, пограбовані дідами,

Не матимуть ні їжі, ні тепла.

Материки, закуті холодами,

Навік поглине крижана імла…

Моряк метався, вибившись із сили —

Бо хто ж, крім нього, чув оті слова?..

Китів на жир давно перетопили,

Старий у божевільні дожива.

12.04.1981