Балада про соняшник

Були руки і ноги в соняшника,

Було тіло — шорстке і зелене.

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу

І в пазуху рвав гнилиці,

І купався коло млина,

І лежав у піску,

І стріляв горобців з рогатки.

Він стрибав на одній нозі,

Щоб вилити з вуха воду, —

І раптом побачив сонце

В золотих переливах кучерів,

У червоній сорочці навипуск.

Воно їхало на вельосипеді,

Обминаючи хмари у небі…

І застиг він на роки і на століття

У золотому німому захопленні:

— Дайте покататися, дядьку!

А ні, то візьміть хоч на раму

Дядьку, хіба вам жалко?!

Поезіє, сонце моє оранжове!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриє тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

“Літературна газета”, 15.9.1961