Балада Землі

Безмежжя поля. Оком схопиш виднокіл.

Тужавий степ замовк нагрітий спекою

Сіріє стежка, розкладаючи проділ

Пахучих кіс зерна, поквітчаних смереками.

Земля пашить, неначе промовля:

«Тримайся доню, у душі немає скону

Як Богом дана хліборобові рілля,

То Богом дана буде бронь для оборони!»

Віки родила і родитиме в віках

Правічну пам’ять і прадавню мудру силу

На в’язах хрусне голова у зайди так

Як молочай крихкий на скошеній могилі.