Баляда про скромність

— Не вистачає йому скромності! —

Кричало круг мене голодне кодло

Скромних графоманів і чесних заробітчан.

— Так, трохи не вистачає йому скромності! —

Великодушно погодились поважні дяді,

Поблажливо дивлячись з критичних Говерл.

— Людський глас — глас божий.

Вирішив я: “Треба зайти до Скромності”.

Купив пучок осніжених конвалій

І сизий флакончик парфумів,

Чесучевий плащ кинув на руку.

В кімнату взійшов — і остовпів, подивований:

П’яне опасисте бабисько лежить на дивані,

І смокче цигарку, і зирить презирливо скоса.

Знизавши плечима, я вийшов у клекіт людський.

… Поламавши стонадцять доріг,

Мимо тронів Апломбу і Слави

Брів обридливо — і мімоволі

Затялась моя думка оскомою:

“Треба ж зайти до Скромності”.

Послизнувшись на пам’яті,

Передчуваючи стрічу, хильнув для хоробрості,

Купив цигарок ментолових, взяв “Спотикач” по дорозі,

Не стукаючи, ввірвався:

Стоїть дівча наполохане, смокче зорю-карамельку,

Русу косу розплітає, вронивши приколки долі…