Баляда про відро

Я — цинкова форма. А зміст в мені — вишні,

Терново-огненні запилені кулі,

Що зорі багряні пили на узвишші

І зірвані, п’яні лежать, як поснулі.

Я — цинкова форма. А зміст в мені — груші,

Суперниці сонця, стітильники саду,

З республіки соків заблукані душі,

Підібрані в пелени в ніч грушепаду.

Я — зрізаний конус. А зміст мій до скону

Все незалежне, що вплине у мене:

Дині-дубівки чи промені хрону,

Чи гички хрумтливої тіло зелене.

Я — цинкова форма. А зміст не від мене.

Підвладне я часу, підвладне потребам.

Коли ж я порожнє в бутті цілоденнім,

Тоді я по вінця насипане небом.