Батькова дорога

Це наснилося, можливо,

чи привиділось мені,

чи насправді сталось диво

при досвітньому вікні.

Що це діється зі мною?

Хоч немає вороття, –

бачу: стежкою земною

тато йде із небуття.

Тато йде сорокалітній,

і гойдаються поля.

Линуть гуси перелітні,

обертається земля.

Ронять гуси з високості

сизе пір’я на луги.

Видно мамі сивокосій

недосяжні береги.

Пам’ятає небагато

ця стежина з давнини…

Тату, осьде наша хата!

Ти її не промини.

Розвидняється між нами.

Ходять кола по воді.

І в задумі каже мама:

«Ви обидва молоді…»

Мама карточку торкає

і на мене позира.

І чоло моє черкає

тінь гусиного пера.

Це наснилося, можливо,

чи привиділось мені,

чи насправді сталось диво:

тато йде в далечині…