Батькові рубці (З циклу «Фотокартки»)

(З циклу «Фотокартки»)

Як пам’ять відбілить

і кров свою очистить?..

Порошиться блакить

на Дерево безлисте.

І тріщина вузька —

то й сніг не западає.

А неба товщ важка

сльозу лиш витискає.

Спливає чистота…

Що ж осіда на серці?

Чи сажа від ґнота?

Чи сіль в очах на денці?

Не відбілить мені

зеленої сорочки.

Бо там, де рвались дні,

влаталися листочки…

Рубець, іржавий дріт

тримають рване тіло.

Синіє криці лід

у тілі споночілім.

Розрубане плече,

розкраяні полотна,

і світло із очей

тече чомусь скорботно.

Життя не відбілить,

з смоли не вилить свічки —

заткалась чорна нить

у сорок другім в січні.

Не виторочить, ні…

Рубцьовані провали…

Бо ти лицем зчорнів,

як серце прошивали

осколки, кулі, шріт —

з ливарень Круппа криця

прошила білий світ,

метал блищить в зіницях.

І в голосі — метал:

— Убивці, бомботворці,

а що б вас хилитав

лиш вітровій на шворці.

То мати губ рубець

розшила для прокляття.

І зору промінець

прошив усі багаття.

***