Батькові

Мене порівнюють часто з вітчимом,

Родом він із Джурджулєшть, мов тінь давня.

Мама — українка, серце її широке,

Любить мене, а вітчим — не завжди поруч.

Тут, в глушині Молдови, ліси шепочуть та річка блищить,

Ми обіймаємо магазини, мов маленькі фортеці.

Вітчим питає: «Твоя дочка?» — очі сяють, мов зорі,

Каже: «Моя, а чия ж іще? Ми схожі?»

Тінь минулого тихо блукає десь поруч,

Але слова його теплі, немов промінь сонця,

«Ти моє сонечко. Любиш Молдову?» —

«Так, тату, дуже люблю!» — відповідаю щиро.

Сестра десь у Чернівцях, вийшла заміж,

Але тут, серед лісів і річок, ми — як одна сім’я.

Вітчим як чує: «Ми схожі?» — серце радіє,

Ми любимо тебе так, що навіть слова здаються тісними.