Базар – поруч і осторонь

з “Базарів Страшного Суду”

Від  свята  відсвіти  ідуть:

“Ти  справді  ти,  ти  справді  тут?”

Щоб  ні  ступити,  ні  пройти:

“Жерун  буття,  обітниць  путь,

У  пута  –  низ  і  висоту!”

Крізь  помахи,  слова,  літа

Глухих  падінь,  лунких  літань,  –

Вузлом  із  осетра  і  ножиць  –

І  світ  навпіл:  молюска  ніжність

Струмка  легеню  в  попіл  нищить

Щоб  поверхом  рослинним  нижче

Спокутувать  куляску  множність:

“Сточили  хмару  хробаки,

Краплину  видовжу  в  ріку!”  –

І  до  стеблистої  щоки

Жучок  протору  приточив

Так  м’яко,  що  ніхто  й  не  зчувсь

(Погоди  плавальний  міхур

Ліг  відпочити  на  мохи).

Одбігши  вух  і  личаків,

Зорю  везуть  на  слимаку  –

Мчать  спалахи  на  патиках.

Забувши  циркулі  і  межі,

В  патьоках  тіста  і  молозиві

Базар  на  боці  бабок  множить,

Стіну  піднявши  за  волосся.

“Ти  справді  ти,  чи  так  здалося?”

В  зелену  лутку  з  лотоків

Являють  хлястик  пелюстки.

Забувши  первородний  темп

(Що  діялося  на  мостах!).

Грозою  аґрусовий  тинк  –

Задухи  помсту  й  тісноти  –

Пласти  природи  пролистав,

Листами  ляпаючи  з  тумб:

“Ти  справді  ти,  ти  дійсно  тут?”  –

Щоб  просвітами  німоти:

“Не  та  хода,  не  та  мета!”

Із  пісні  вирвано  мотив,

Що  коней  колобком  мете.

Не  зупинити  те,  що  коїться.

Натовп?  І  до  води  звикають.

Метиловими  язиками

Базар  від  себе  відрікається:

“Нехай  заказано  законом,

І  з-під  замка  нутро  докину”,  –

Жмутами  м’ясо  рве  зі  спини:

“Ти  дійсно  ти,  чи  тільки  спомин?”

На  купу  розум,  тіло,  пам’ять,  –

Нехай  на  перехрестях  палять,

Новою  плоттю  вдягне  подмух

Із  попелу,  і  скрою  спрощень

Воскресши  на  очах  зі  споду:

“Стіна  –  стіни  зазнає  спротиву!”  –

Й  ніде  нікому  не  в  кутах,

Що  виживши,  живцем  кона,

Прозорі  зору  халабуди…

Стоїть  пейзаж  налитий  в  бутлі  –

Двигтять  рослинні  ранки  збуту.

Набік  молочну  плівку  будня  –

Й  комахокрилий  всесвіт  дудлять.

На  обрії  в  чохлах  майбутнє.

Каркаси,  полум’я  хребти,

Що  з  хрустом  з  місяця  ростуть,

Базар  по  каннах  розметав:

“Нехай  в  наперстку  зорі  сплять,

Нема  напарника  літать,

Самі  папуші  і  осли!”  –

Буття  із  діжки  –  питуном,

Весь  мерехтом  –  і  потонув.

Озерні  лепехи  посли

На  лапах  спомин  пронесли,

Надсипавши  в  росу  паслін,  –

Й  по  той  бік.  Тільки  вогкий  слід

Кривою  в  кровоносну  гру

По  серце,  по  колодки  вгруз

Сліпучістю  білків  і  гроз,

Назавжди,  так  увесь  нараз,

Від  світлоносної  зарази

Безсилий  глузд,  золою  розум,

В  сліпі  кути  ковтком  розносить,

Зустрів  –  і  захлиснувся  навстіж.

“Ти  здійснення  чи  слуху  витвір?”

Огуддя  гублячи  і  первні

(Надмірну  проявивши  ревність,

Зворотного  домчали  рівня)

На  паляницю  –  Суд  Страшний  –

Летять  на  дудці  хирляки.

Розтявши  душу,  дух  левад

М’яку  виделку  вилива  –

Звиса  з  виделки  голова:

Веде  на  царство  половин,

Де  гусінь  губкою  з  трави

Здіймає  міхи  воскові

В  світи  зернин  і  заковик,

Де  кущ-хижак,  глибин  тварина:

Весь  мацальця,  іде  по  ринві

І  покришкою  трощить  ранок,

Завинувшися  склом  від  реву,

Назавжди  узаконив  зриви,

Що  в  навіженість  наріка…

Хоч  як  тебе  я  не  зрікавсь,

Базаре,  ти  з  усіх  лукавств,

Із  вироку,  із  кости  й  крови

Відкраяний  (і  крицю  кривдять),

Із  розчинів,  як  нетля  пам’яті,

Навіки  в  застінки  –  злопам’ятний,

У  піджмурки,  у  навтіки…

Зелені  плями  на  руках.

Рай  цвіркуновий  на  жовтку,

На  капустяному  листку,

На  похваті  у  холодку.

Збіговисько  лопатекрилих,

Ластатих  вій,  обрубки  вимірів,

Розплесканих  пластами,  вимерлих

В  таке  завершення  світів,

Щоб  тільки  присмерком  світить

По  той  бік  світла  й  сліпоти.