Бджола навколо граната

Сонце стікало з статичного обеліска,

Щохвилини спускалося і завмерало,

Щоб пекти його і густи бджолою навколо граната,

Щоб ,як фалос: прибрати

хотілося більше,ніж дивитися.

Нав'язливо торкалося воно

Своїми липкими пальцями,

Лізло в обличчя .

Щойно відкриєш рот-

Відчуєш його смак.

І не заковтнеш усе відразу,

Будеш довго розтягувати,

Як зелену дюшеску,

Що гладко ковзає по піднебінню,

А потім вона тріскає і ріже тебе.

І ти, Бруте?