Березняк

Був березняк — стрункі берези

Черкали темінь хмар важку.

А восени дерева–Крези

Жбурляли золото в ріку.

Тут здавна птахи яйця клали,

І як у горах повелось,

Сюди заходили марали,

А часом — обважнілий лось.

Дерев не повалили люди —

Стоять берези ще живі.

Та поруч виросли споруди —

Нові будинки житлові.

Вода холодна і гаряча.

На кухні — холодильник, газ.

У господинь привітна вдача —

За стіл припрошують ураз.

Напевне, добрий в них прибуток

Злиденності нема й ознак…

Чому ж мене поймає смуток,

Коли заходжу в березняк?

Де пролітала тінь від хмарки

У річковій голубизні,

З’явився сморід кочегарки,

А поруч — ями вигрібні.

Обходять березняк марали,

Тікають птахи за ріку —

Бо засмітили й обікрали

Життя в гірськім березняку.

А ще мене хвилює, мабуть,

Оця загадка непроста:

Що поселян веде і вабить —

Яка в них віра і мета?

Мо’, в світі їхньому верховне —

Лиш зручність, вигода оця,

А що в людині є духовне —

Про це ні гадки, ні слівця?

Ті бездуховні захаращі

Уже не розмете аврал…

Якщо це так. нехай би краще

Тут панував гірський марал.

17.11.1986, Сибір