Без імені

Викрали моє ім’я

(не штани ж — можна і без нього жити !)

І тепер мене звуть

той, у кого ім’я викрадено.

Я вмію сіяти і мурувати білі стіни,

і коли я посію, то всі дізнаються, що сіяв той,

у кого ім’я викрадено,

а на білих стінах я завжди пишу :

стіну вибудував той, у кого ім’я викрадено.

Привітальні телеграми і листи

ідуть уже на моє нове ім’я,

на ім’я того, у кого ім’я викрадено.

Уже всі примирилися (бо ж і сам давно)

із моїм новим ім’ям.

Дружина теж звикла.

Тільки от не знаю, як бути дітям,

як їх кликатимуть по батькові ?