Без назви

Ти вся в білому

біля поля,

хмари біжать небесами,

там, на пагорбі,

фігури в чорному –

обриси тривоги,

врожай зібрано,

глибоко всередині

збирається слина,

прокидається Цербер,

ти кладеш обережно серп,

береш смолоскип,

брудниш сорочку,

лляна невинність

тріщить під напором

стихії, ти дивишся

в очі неминучого,

і стерню поглинає пожежа,

ти рухаєшся в бік чорного,

ти робиш із себе борошно,

ти будеш усіма квітами

по той бік порожнього,

сповита в колисці

власноруч спроектованим

богом, на хвилях сама – хвиля,

смакуючи перемогу

в грі безодні

з самою собою…