Безчасся

З баговиння луною рядками, мов мах батога,

Роздивись, що не кінь твій то, ніби задрипана шкапа,

По молитві непевній в неясить на край пирога

З казки-приказки злодієм здійснює напад,

Нескінченно та болісно рве, розділяючи час,

Для кохання і смерті у силі пророчого птаха,

Ти кажи!-я ще слухаю, доки живий і не згас

Білий Світ, генеруючи штучно Христа і Аллаха…

Ти кажи–не повірю! Бо край мій, то ще не біда,

Для копит неупинних коней між кривавих баталій,

У неяситі очі горять від надміру печалі

На розбитих обличчях безчасся від вух до хвоста.