“Безмежність бачити не можна”

Безмежність бачити не можна.

Але й обмеженість на око

Так давить, що клітина кожна

Бунтує і щемить жорстоко.

Ці стіни тиснуть, мов лещата,

На груди сунуться зловісно.

Душа ось–ось почне кричати,

Що тісно їй, до болю тісно.

І хоч, здається, є для тіла

Той спокій, про який ти марив, —

Душа не спокою хотіла:

Їй треба линути за хмари.

Безмежність бачити не можна,

Та є веселка, сонце, зорі.

Є неба усмішка тривожна,

Що грає у коханім зорі.

Є тихі верби над рікою,

Духмяність лугового сіна…

І є поезія, з якою

Не страшно і в тюремних стінах.

29.05.1977