Безмежно Хворі. 6#79

Ми з тобою, безмежно хворі люди,

у нас невиліковна серцева недостатність.

Від того, над вечір, душить нас самотність -

одна, на двох, по черзі б‘є нам в груди.

Горлянку стискає осіннєю простудою,

панічною атакою у ланцюги заковує.

Якщо я і далі нічого не робитиму -

на вік, залишусь сам для себе зрадником-іудою.

Ми ж, з тобою, безмежно хворі люди,

як можна захлинутись в своєму розумінні?

Як можна зачіпитись було, о своє сумління?

Це неймовірно хворобливо отак тепер відчути…

Знаєш? Я теж не вірив, допоки не зустрілося,

і якщо я надалі нічого не робитиму -

ти знаєш, раніше сроку не відправлюсь спочивати,

ось лише чекаю, щоб багаття розгорілося.

Просто я і ти - безмежно хворі люди,

у нас хронічна серцева недостатність,

тому нас бентежать будь які пустоти,

одна така, на двох, по черзі б‘є нам в груди.