«Безмежно журнії оселі»

Безмежно журнії оселі,

Ваш пильний погляд на красу

У пісні навіть і веселій

Ранений сховує лосунь.

Яка то скорбна далечінь,

Коли у присмерки під тином

Натхненні діви й парубки

Село колишуть, ніби в казці,

Своїм ой-оканням лунким!

Жевріють спогади… про що?

Ох, повідь барв, не потопи

Жагучий потяг в безнадійя —

Степи! Степи!

Від вас, степи, я!.