Безповоротно і до забуття

Безповоротно і до забуття,

Що є для тебе сенсом твого життя?

Може, то місто, в якому ти виріс,

А може це туфлі, в котрих ти пішов, 

На перший дзвінок і назавжди залишив своє існування до...

Що є для тебе сенсом життя?

Може це випадок, може це зустріч, може вітер,

А може зорі чи навіть квіти.

Байдуже що це, головне аби щось. 

Хоть щось, що утримає в період розчарування та суму.

Що ж для мене є сенсом життя?

З часом питання це стало буденним,

І от напевне, я і збагнула,

Що сенсом моїм – є саме це життя!

Я живу — значить є я.

Значить я – живая!

Я люблю, щоправда себе,

І це теж є моїм сенсом.

Ще раз запитую, що є твоїм?

Адже повинно щось бути,

Що є лише твоїм.

Чи то є блокнот із виписом мрій,

Чи то є самоцвітів букет,

Котрий, ти висушив, коли був живий ще твій внутрішній світ...

Чи то записаний на аудіо голос,

Твоєї бабусі, котрої,

На правду, вже давно немає з тобою...

Не знаю чи є цей сенс він у тебе,

Та варто придумати,

Те, що буде лише твоєє.

Варто придумати цікаву картину,

Твого стимулу жити... стимулу жити.

І от правда від мене,

Не шукай всесвітнього сенсу:

Для чом ми живемо...

Не знайдеш.

Адже, насправді, 

Земля не придумала,

Для нас жодного сенсу,

Ми живемо — і все.

Немає цього його сенсу...

Він є лиш у тебе, й для тебе,

І є він твоїм справжнім багатством.

І новим подихом, у моменти зневіри й печалі, 

І видихом, на диво, щасливим.

Отже, придумай ти вже той твій сенс!

Заради і для себе одного.

Повір мені на слово,

Лекше жить заради та із, 

Ніж зовсім без нічого.