Безсоння

Магмі розпеченій сниться материка моноліт.

Вітру циклонів – звуки, занурені в труби й кларнети.

Кресленням сниться готовий до вильоту зореліт.

Внуку сняться в колисці м’які іграшкові планети.

Тільки я, весь безсонням проточений до хромосом,

в серце мозком вбираю пульсуючий вічністю космос.

Захлинаюсь безмежжям, неначе плавні – Дніпром.

Проростаю крізь нього, як острів чи стишений голос

з іншого берега. І зникаю, з’являючись десь

в центрі хвиль кругових. Та й зморившись від плюскоту й бесід,

хочу врешті заснути. Та раптом здригаюсь увесь:

може, все навпаки?! І то мною, не сплячим, снить Всесвіт?