Безсоння

Ми тратимо ночі в безсонні на старості літ -

і це не примхи старечі, не звички, не вік.

Не одержимість. Хоча, чому б ні?

Ми - на сторожі, ми все ще на війні,

Що триває незримо.

Попри зливи і грози ми ще при пам’яті та здоровім глузді.

Ми по долі озимі.

Не гасимо до ранку вогнища у своїх кузнях,

Бо нам добре відомо, що зоряне склепіння

в своїй чорноті над нами -

                             То лиш зашкорузле

піднебіння

розкритої пащі Левіафана,

І світ небавом може бути як цвіт шафрану

поглинутий ним,

перед зануренням цієї потвори

на вічний сон у кромішню пітьму глибин.

І хто знову той світ сотворить

як не ми?

У наших богів фобія агори,

Вони - розгублений натовп глухонімих,

Що подався за Сізіфом на гору.

І перетворився згодом у жмих,

Розтовчений каменем жорновим,

А там, як на горе,

ніхто не зоре,

І та рана потроху вранці і ввечері кровить.

Пом’янемо їх опрісноком та хильнемо кагору:

По них світ не став новим,

                           але серед живих

стало більше тих, хто власну долю

ладен кувати не гірше Гефеста!

Знають, що рай знаходиться в родиннім колі,

Навіть коли життя - суцільний вестерн.

Тільки з роками приходить, що наші біографії – травесті,

І всі наші ребелії та маніфести

Не варті і жмені солі!

Ранок. Сніданок з яєчні, бекону і квасолі,

ще кава. От і всі наші октоберфести –

В тиші щемить лібертанго П’яццоли

і ладне хмари розвести

Не гірше мольфарових заклять! А ось і решта

вибирається на кухню поодинці. Світлоокі-ясночолі.

Вітаються з позіханням. Вони ще сплять. «Де вештавсь?» -

спитають; Усміхнемось - слова тут ні до чого.

Ми потайні та духом не занепалі,

Та й, зрештою, вони все зрозуміють та не прожогом,

То ж ми точимо ікла і гостримо палі.

Приєднаються згодом,

а то й очолять.

Як від старих левів втікають імпали

так від нас не тільки завтра, але й вчора.

Хай стару траву ранньої весни палять -

ми не янголи за архетипом, ми трутні і бджоли,

Ми добуваємо сонце з темних копалень

І волочимо світом наші навантажені ним

колісниці, вози, ґринджоли.

А вичавлений ними жолоб

Чумацьким Шляхом видніється з ваших спалень.

Перепочинемо: Трохи к’янті та горгондзоли

І знову гармонія світу в нас величина стала.