Біль минулого

Біль минулого ніколи не минає.

Він — тінь, що тягнеться за мною по землі.

Це була моя, **українська земля**,

Де люди цькували, наче ми — чужі.

Вони мене назвали **мавпою з лісу**,

Сміялись: "Дивись, як вона банан жує!"

Їхні очі, повні расистського бісу,

Залишили шрам на серці, що не горить.

Але найгірше — ти, **зведена сестра**.

Твій сміх дзвенів на ці жорстокі жарти.

Ти посміхалась, бо так хотіли чернівецькі друзі,

Ти додавала їм цинічної азартності.

Ти зустрічалась саме з тими хлопцями,

Що я цінувала їх, даруючи тепло,

Що я любила їх, так щиро, так невинно,

А ти їх використала, помноживши моє зло.

Історія в мені застигла болем,

Як можна рідну кров продати за момент?

Як можна вбити душу, **знаючи** моє горе,

Заради сміху, за чийогось хисткий комплімент?

Я — дитина двох країв, я — не банан,

Я — людина. Але той вогонь минулих слів

Зробив мене сильнішою, хоча й сам

Ніколи не забуде тих кривавих днів.