Біле поле

Лежить безкрайнє біле поле,

Укрите кригою і снігом.

Тим полем люди йдуть поволі

Всі різні статтю і за віком.

Слизька дорога й небезпечна,

Та янголи вгорі літають.

Перед людьми украй доречно

Пісочком стежки посипають.

Та людям очі зав'язали

І полем йдуть вони наосліп.

Свободу їм подарували,

І напрямків багато досить.

Хтось падає й кричить від болю:

Несе його, куди дме вітер -

Назад-вперед, кляне він долю;

І тіло, все в синцях, побите.

Аж раптом ноги випадково

Стають на стежку... Слава Богу!

Вщухає вітер тут раптово.

Яка ж чудова ця дорога!

Людині треба пильність мати:

І щойно на слизьке знов стане,

Швиденько ногу слід прибрати,

Бо знов впаде... А потім встане?

Є й люди, що повзуть по кризі.

Їм не болить. Нащо́ ходити?

Та лід у них ввійшов ізнизу -

Для багатьох так легше жити.

Хоч поле те на вид безкрайнє,

Та обрій кожен бачить різний.

І ось до нього крок останній,

І ось темніє, час вже пізній.

Лежачим кого час застане -

Крізь лід провалиться миттєво.

А встигне хто, на стежку стане -

Тих янголи уносять в небо!

(с) Сергій Величко