Білим димом...

Білим димом весна облітає

У терпкім ароматі розтрав.

Вітер гілки могутні гойдає,

Зелен-світ з-попід мороку встав.

Синя чистість у небі іскриться,

П’є зоря золотий первоцвіт.

Захолола в кришталь таємниця —

Цей високий, обчужлений світ.

Не жаль того, що квітне і в’яне,

Бо в красі цій — і спокій, і хміль.

Вечір в’яже рожеві тумани,

Затишає і радість, і біль.

Буду слухать, як яблуня диха,

Як у землю стікає роса...

І нехай причащає нас стиха

Ця нещадна, святая краса.