Біля коксової печі

В коксовій пічці моїй

В лютій, палкій завірюсі

Спеки шаленої рій

Метушиться…

Друзі!

В хвилину цю життя гойдає,

В грудях живець тремтить, плигає,

Мрії, як ті зоряниці,

В повітря стрілою.

Серце колотиться…

Колотиться…

Б’ється

І за горою

В травах крицевих пасеться…

Лопату беру я

І в пащу… вуглем!

Годую — жартую

З веселим огнем.

І ніби той дощик, що в спеку на мить,

Вугілля у пічці хрумтить, ляпотить.

Парує… Парує… не вірте, що дим,

То чорний, родючий простягся килим,

Каміння — жарини —

Агати, рубіни,

І небу подібна лежить бірюза,

Правіш діаманти,

Смарагди, сапфіри,

А там аметисти

Й ранкова роса…

. . . . . . . . . . . . . . . . .

І ніби сам

Я весь в каміннях,

І ніби цілий світ

В коштовній зоряній короні

На сонцетроні

Горить, тремтить!.