Біля старого дуба

Тисячолітні велетні–дуби,

В живу броню закована могутність!

Скажіть мені, ви вільні, чи раби —

У чому ваша сила, ваша сутність?

Я вас питаю нині не дарма —

Моя епоха до підробок ласа:

В самій істоті схована тюрма,—

А зовні велич та дзвінка окраса.

Не ображайся, дубе…

Я прийшов

Не для інспекцій — нам цього не треба.

Я бачу на корі столітній шов

Від блискавиці, що упала з неба.

На тій галявині, де я живу,

Бувають, друже, паперові бурі.

Гойдає вітер душі — не траву,—

З небес чиновних б’ють громи похмурі.

О–о, ті удари…

Скільки нас лягло

Від блискавиць казенно–паперових!

Поміж столів навшпиньки ходить зло,

Вишукуючи сильних та здорових,

Принюхується пильно до думок,

Збирав анекдоти й пересуди

І, серце вийнявши, важкий замок

З ключем в’язничним закладає в груди.

А я повстав… Зневаживши чини

Та премії, та неживі газети,

Я викинув замки і ордени

До їхнього чиновного кльозета.

Мій дух не вміє жити у ярмі.

Ліс під лінійку — кривда, не окраса.

Ген сосни до бездушності прямі,

Немов міліція біля Тараса.

Я дуб, а не сосна! Рука сліпа

Мене крутила й корчила без ліку.

Помру чи житиму, але стовпа

Із мене не змайструєте довіку.

14.02.1974.