Біля ватрана

Свіже дерево тріскає, іскри ідуть,

роздуваються ніздрі: "Це вишня...".

Я вдихаю цей запах і на повную грудь,

відчуваю енергію лишню.

Я не спав, а лиш пив це сухеє вино,

і лицем обернувшись до стінки,

в голові - пустота, а на серці - пекло,

і вином цим гасив я печінку.

Ось у двері дзвінок залунак звуком хриплим,

мов прокаженим був - не вставав,

але як, я не знаю, повільно, нешвидко,

свої двері ключем відчиняв.

Ти стояла, намокла і плащем лиш прикрита,

тільки босії ноги, веснянок щока,

ти просила плитулку, плащем обігріта,

цокотіли лиш зуби і тремтіла рука.

Я заглянув у очі - там глибока вода,

бо наповнились очі сльозами,

я сказав тобі: "Так!" та і сам заридав,

бо самотності хмари над нами.

Тут ти зняла плаща, неприкрита нага

збудить потяг чоловічого поту,

моє місце - мольберт, інструмент мій - рука,

і душа починає роботу.

В кожнім пензля мазку твого тіла межа,

я б ті лінії пестив до скону,

а камін лиш тріщав, і цим звуком лякав -

твоє тіло напружилось знову.

Ти не знала, що зроблю з тобою в цю ніч,

і що все ще від мене чекати,

ти готова і нага була віч-на-віч,

за ковточок вина цілувати.

Закінчивши картину, маляр пригубив,

хитрим оком дививсь на натуру,

це прекраснеє тіло викликує зрив,

відкидає талант і культуру.

Він бере на столі її пишную грудь,

молзолястії руки у фарбі

пестять тіло її і у відповідь ждуть,

чого руки й вуста її варті.

Вона терпить усе, на щоці лиш сльоза,

бо і мука, і пристрасть - нездатні

оцінить її душу, тож мовчки стиска

художника мокрі лопатки...

Він енергію сплеснув, він зігнав все на ній,

бо нема тут і творчості слова,

обіцяючи діві оцій молодій,

лиш захист і палаючі дрова.

Він робить усе задля образу свого,

для мистецтва без честі її залишив,

тож не треба питати для чого й для кого

він їй двері тоді відчинив.

Догорають в ватрані останні поліна,

і свіже листя вже горить,

стікає по корі лиш піна,

по крапельках життя лиш шипить.

А іскри ідуть з ватрана аж до неба,

та згаснуть, залишивши дім,

так і ми, митці, лиш вона - Мельпомена

рахувати нам дасть лиш до сім.