Битва при Дар-Даеллі

І зібрались війська попід мурами,

Попід мурами Дар Даеллі,

І, здавалось, солдати – зажурені,

хоч вони ще із ночі в хмелі…

Кожен знав: битва буде останньою.

Кожен знав, та сміливо ішов,

І не вірив, що ранок застане їх

І що вітер овіє їх знов.

Вранці ріг заспівав, табір будячи,

Закликаючи в битву іти.

«Аби виспатись, смерть у вас буде ще,

тож мечі оголяйте, брати!

Не чекайте на поміч даремную,

Як литаври «До бою!» проб’ють;

На богів не кладіться чи демонів –

лиш на себе і зброю свою!»

…Сонце виповзло вранці над стінами,

Понад стінами Дар-Даеллі.

Очі воїнів, які не загинули –

У сльозах, і ледь-ледь у хмелі…

І здригнулось повітря прощаннями,

Доки ранок висушував кров.

Кожен знав: битва буде останньою.

Кожен знав. Та сміливо ішов.