Благання

Лечу кудись орбітою земною.

Люблю й ненавиджу усе земне…

Не я пишу, а Слово пише мною —

Воно вже вкрай заїздило мене.

Не інший хтось — мене загнало Слово

Сюди, де дротом заткана нора.

Благаю, всемогутній душолове,

Пусти мене на волю —

Вже пора!

Я звершив Боже і людське веління

І вже чогось нового не скажу

Із того, що майбутні покоління

Як вирок покладуть на цю межу.

Я ще не долюбив жіночі руки

І не дослухав пісню у гаю.

А десь ростуть без дідуся онуки —

Впусти їх, Боже, в бороду мою.

Я все сказав, нітрохи не збрехавши.

Як я тебе ненавиджу, тюрма!

Пусти мене — і я піду, як завше,

Туди, де для очей

Межі нема…

Та йдуть роки. І серед ночі знову

Мене хтось будить поштовхом у бік.

На кого верхи сіло віще Слово —

Той, далебі,

Пропащий чоловік.

13.01.1980