“Блакитне додалося до блакитного”

Блакитне додалося до блакитного

і засмутилося —

пригадалось літо,

мов протяжний поклик.

Ти — на піску!

А погляд закороткий,

щоб тебе торкнутись…

Та що слова?

Я розповім руками

про жалі минущі, немов сліпець.

Хай розповідь недовга,

мов отрути шлях до серця, люба…

Життєву рану я губами стисну,

щоб сіль не сипалась

і час не запікався.

Я йшов на десять літ попереду,

щоб вивихнуту душу привчить до муки,

болем призвичаїть.

І наповнить очі не далечінню,

а зеленим світом…

І озирнувся — ти слідком ступала,

печальноока,

і співала «гулі»…

О невсипуща муко!

Я шкребу долоні —

та виступають плями

твого тепла, присутності твоєї.

А до мойого зору додався твій,

а слово ввійшло в слово

і заніміло,

чуєш?!

***