“Блажен, хто оддалік від гомінких турбот”

Блажен, хто оддалік від гомінких турбот…

Горацій

Блажен, хто оддалік від гомінких турбот

не дбає про свій пай, кладе цілушку в рот

і думає про мить прожиту, пам’ятку,

що в солі солод є, а мед — у гірчаку.

Блажен, хто береже розважливі слова,

і радістю журбу іржаву сповива,

і, випивши вина прозорого ковток,

бере у праву руч, мов берло, колосок.

Блажен, хто чує рух і в колуванні днів

на забува про час, про обшири земні

і бачить поза всім безмежну широчінь

і що минуща плоть безслідна, наче й тінь.

Блажен, хто з дня у день весь многотрудний вік

не випускає з рук чепіг, а у засік

по зернятку збира, щоб лан не здичавів,

щоб марним не було це колування днів.

Блажен, хто слово «хліб», як «доля», вимовля,

ласкавіє до тих запліднена земля:

то луг пласта до ніг, то пагорб підійма,

то, розступившись враз, углубину прийма.

***