“Блукає осінь Безгомінням”

Блукає осінь. Безгомінням

цвіте її очей блакить,

і у садах під вітром синім

багняний плащ її шумить.

Вона мете сумні алеї,

де пада золото руде,

і важкогривий кінь за нею

на чорнім поводі іде.

Вже на квітках іней — не роси,

і недалеко вже до дня,

як сяде осінь жовтокоса

на чорногривого коня,

востаннє гляне на алеї

в диханні голоду й біди

і в даль поїде… А за нею

сніг замітатиме сліди…

1957