Блукальці

Ми — блукальці в шерехатих пралісах жаги,

Так, блукальці, — казав він і озирався на дві тисячі сьомий рік,

на порослий дичиною заводський периметр в Буштино

Оточений горами, пагорбами і спекотнім літом.

Апокаліптична картинка зіржавілого металобрухту,

що закотився в чагарники; кропива приховувала ланцюги,

старий козловий кран на сцені був наче символом розпаду ідей,

буквою обсценного лихослів'я, по рейках якого їздила каретка

та гойдався потужний металевий гак.

Фазани, що вигулькували з порослих доріг на стежки зиркали

на нас і вертіли хвостами, не маючи й наміру ховатись видавши себе.

Ми виходили з території заводу, поряд якого розмістився прийом металобрухту.

Ялини кострубато оберігали мідний бюст картавого злочинця

епохи з брудними вінками біля кривого постументу.

Далі виднілась колія, збиралися роми на пероні і останнє,

що він фоткав на свою стару моторолу було дерево

з привязаною на ньому табличкою:

"Того хто кидатиме сюди сміття буде шорити чорт".

Сміття було вдосталь.

24.03.2022