Борода

БОРОДА

(поема)

I

Я нічого, друзі, із собою не можу зробити,

Бо я такий самий, як не мало простого народу!

Я якщо не люблю, то мені вже не полюбити,

Мені однаково – щось знизу, зверху чи зі споду!

Але не в дружбі з бородою я, то що мені робити?

Так дивитись мене вчили на примху цю скептично!

Ну то ж як тепер самому мені догодити,

Навіть, якщо буду з нею я глядітись екзотично!

Коли тільки я малим ходити став до школи,

То вчитель у класі казав, всім що Бога нема!

Говорив: – нема його зараз і не було його ніколи,

А високий дім із хрестом на даху– то є тюрма!

Тюрма для розуму людського і для долі,

І служать там попи з бородищею кудлатою!

А на колінах стоять і люди моляться в неволі,

Попи їм брешуть і єднають з долею клятою!

У селі, де жив я, у сільбуді кіно демонстрували,

Про бусурманів із шаблями і з борода́ми чорними!

Як вони багнетами люд кололи і голови відтинали,

А самі були страшними, скаженими і потворними!

Ну, звідки скажіть, у мене повага могла появитись,

До бороди басурманської, довгої і чорної, як смола?

І до церкви я не ходив по святам щоби молитись,

Бо там борода, а вона була зовсім мені не мила̀!

Але історія на сонці йшла вперед день відо дня,

Бусурманів знищили і бороди з ними пропали!

Моя нелюбов до бородѝ вже пам’яталась, як маячня,

А попів бородатих вже панотцями прозвали!

Тільки бо́роди зовсім не зникли у наших друзів,

А стали маленькими, акуратними і гарненькими!

Такими, як у давнину, в заможних французів,

Сповна до вподоби, хоч і в міру дрібненькими!

А в історії знов поворот і знов пішли бороди,

Я, як моди ярий прибічник бритися перестав!

Через пару днів глянув у дзеркало і о «Господи!»,

На опудало огороднє з бородою схожий я став!

То ж посміявся я із себе, перед дзеркалом сто́ячи,

Потім бороду збрив ретельно і умився чистенько!

І подумав про своє обличчя, себе сам соромлячи,

Воно тільки без бороди глядітися може гарненько!

I I

У лютому місяці дві тисячі двадцять другого року,

У світі трапилась подія, яку з нас ніяк і ніхто не чекав!

На Україну напав із бомбами сусід наш паршивий збоку,

Росіянин, «брат» наш – той, що в концтабір нас запихав!

Ні не думайте, добрі люди, що напав ненавмисно,

Ні, насправді кидав бомби, на міста наші і села!

Палив школи, лікарні, розкида́в вогняне намисто,

Жбурляв міни і ракети пускав, щоби Україна вмерла!

Хотів мерзотник клятий – Київ за три доби взяти,

Бажав, щоби українці перед ним на коліна стали!

А ще хотів нас примусити плакати і совість забрати,

Хотів, щоб ми не розгинали спину, а навіки впали!

Але ж не на тих нарвався – паскудник гадючий,

Отримав у зуби він від нас зі всього розмаху!

Тож загубив в Україні тулуб він свій смердючий,

Роздушили бузувіра українці, як отруйну комаху!

Він ще робить смертельні рухи, бульки пускає в горло,

Намагається зіп’ятись, наче розчавлений вщент хробак!

Але хай на лобі собі зарубає – це чорне, російське кодло,

Українці всіх скажених приятелів знищать, неначе собак!

I I I

Скільки горя нам приніс наш сусід проклятий,

Скільки ми в боях безжалісних втратили синів?

Скільки сліз пролити змусив – люцифер заклятий,

Скільки він своїх нещасних – сиріт породив і вдів?

А ще в нас із його приходом знов появилась борода,

Без бороди держава наша, то вже не звична Україна!

Пухнаста, довга і коротка, смолиста, сива і руда,

Найдовша, найстрашніша, сексапільна, непотрібна!

Ростять бороду солдати, офіцери і генерали,

Відпускають аж до пупа, заплітають у дві коси!

Фантазують, наче, з Вієм – вже у ліжку переспали,

Так буває що у патлах вже ховаються носи!

З бородою всі, куди не глянь – спікер і президент,

З бородищами чиновники – один наперед о́дного!

Всі картинки можна бачити – волохач- асортимент,

Бритих скоро вже не буде – в Україні жодного!

Ну, що ж поробиш, в окопах нема коли бритись,

Під бомбами, снарядами і мінами, не милиться мило!

А будеш бритись, то з ворогом часу не буде битись,

Будеш тільки мріяти про, щоб тебе не вбило!

А вже тоді, як москаль згине – ми поголимося чисто,

І страшну бороду хай носять проклятущі бусурмани!

Ми ж перед світом виглядати будем урочисто,

Будем бороди красиві мати, як круті султани!

А своїх священиків ми щиро будемо любити,

Хоч і з бородами довгими – до самого пупа!

Краще вдома з бородою патлатою дружити,

Ніж москаль у тебе в хаті і на шиї його дупа!

Бо́роди роблять нас страшнішими, або старішими,

Придають вони нікчемний чи солідний вигляд!

Не робимось, шкода, – ми з ними розумнішими,

І щоб взяти за взірець – це не казковий приклад!

Але що ж поробиш, друже – така у хохлів натура,

Любимо ми татуювати, їсти, пити, мавпувати!

З бородою на щоках – ти в людських очах статура,

А без бороди з косичками, тебе не хочуть знати!

8 квітня 2024 року.