боролись з нудьгою та холодом

боролись з нудьгою та холодом,

 відчайдушно бились, загинули,

 повстали, натхненням оковані,

 але за мить

 знітились.

 навколо все так сіро і нудно,

 немає місця іронії тут.

 до чого ж жартувати так приблудно,

 якщо здавна кожна річ

 кумедною славиться?

 забавна та сірість у диму,

 але диму взагалі тут немає.

 цей факт очевидний тому,

 хто кольору того ж позбавлений

 багато років.

 і як же смішно дивитися

 у зруйнований будинок далеко,

 де люди залишили мережу, що

 ловить занепалих і світлих

 легко.

 мені дуже кумедно у цьому світі,

 він жалюгідний у нещасті своєму,

 і жалість настільки глумлива,

 стрімко падає честь

 у водойму.

 я сміхом божевільним калічили

 лози, що стирчать, стебла,

 рвали троянди, гасили швидко свічки,

 не слухаючи крики та благання,

 що вони видавали.

 хотіли б швидше стурбувати

 квіти, що у грудях там росли,

 не думати і більше не ковтати

 надіями дурними лілії

 там десь, у холоді, у тіні.

 мені страшно, мені лячно і холодно,

 мені нудно до тремтіння в руках,

 мій сміх же і зовсім не дорогий мені,

 мій сміх нерозумно застиг

 і в очах.

 я рвали все довкола, руйнували,

 змітали усі межі, бар'єри,

 і демон у мені оспівував,

 прекрасні слідом пропонуючи

 ідеї.

 хотіли я горіти тим вогнем,

 що мучить жертви злих демонів,

 але після всього лише зотліли,

 не отримавши, не випивши, не страждаючи

 неробно.

 краще б болю побільше,

 краще б божий докір,

 краще б тортури довше,

 краще б різко на землю

 впав метеор.

 метушились по пеклу, по місту,

 безсило в ліжку лежали,

 кричали несамовито і голодно,

 а потім начебто солодко

 впали.

 боролись з нудьгою та холодом,

 відчайдушно бились, загинули,

 повстали, натхненням оковані,

 але за мить

 знітились.