Божа неволя

Ніби тяжке похмілля,

Сумніви душу точать.

Тісно їй стало в тілі,

Волю спізнати хоче.

Кров стугони́ть у скронях,

Серце щемить від болю –

Наче той птах з долоні,

Рветься душа на волю.

Щоб перед Богом стати,

В очі Йому вдивитись,

Не боячи́сь, спитати:

Як же тепер молитись?

Чим не такі моли́тви,

Що Ти їх геть не чуєш –

Знову на смертну битву

Кращих дітей готуєш?

Боляче бачить паству,

Що в безнадії стогне.

Віра в Небесне Царство

В муках пекельних тоне.

Чом не відправиш військо

З крилами вогняни́ми

Землю від зла очистить,

Правді вернути силу?..

Щоб охолонув мозок,

З пляшки ковтну «чар-зілля»...

Волю лиш дати можуть

Смерть або божевілля.