“Боже! Звільни мою душу від муки”

Боже! Звільни мою душу від муки,

гуми не треба на мене вдягать!

Вік опановую волі науку:

розум вже втратив… знайшов благодать…

І на кону на життєвому граю,

вільний від себе, від слуху — крикун:

аж до нестями руками махаю,

криком волаю: — Я-а… ві-і-ічний двигу-у-ун…

Вільний від правил громадських життєвих,

вільний від правди, та не брехні…

Гумовий одяг і ґрати сталеві

не пропонуй — їх не треба мені-і-і-і…

Вибрав я сам собі роль ідіота,

аби кивати, в долоні плескать,

і посміхатись завжди криворото —

усміх присох, мов дрібненька луска…

Чую за спиною: — Він ненормальний,

правду питає, мережить вірші… —

Бачу себе у відбитках дзеркальних,

та не знаходжу відбитків душі…

Боже! Так тісно на білому світі,

нуриш свідомість у безвість на дно…

Гумове витисло з мене повітря

душу — до краплі — давно… ой давно…

***